Зрадник чи не зрадник? Після майже двох років російського полону Павло Зубков не може отримати свої соціальні пільги, не може офіційно влаштуватися на роботу.
Павло Зубков, сержант, колишній військовополонений:
Мені нараховувались якісь прибутки, зарплата. Я не хочу конкретизувати, стверджувати, але я думаю, що ситуація, в якій я опинився, пов’язана з цим. Я повернувся, а хтось може не очікував, що я повернувся, тепер треба зі мною щось робити, і вони вирішили ось так.
Війну Павло зустрів у Мелітополі: із 2004 року служив за контрактом, зв’язківцем, забезпечував привід та посадку літаків на аеродромі. У день нападу росії на Україну, не маючи власного автомобіля, намагався виїхати з міста разом із товаришем по службі.
Павло Зубков, сержант:
Почав чекати, година-дві минули, почав його набирати, він на дзвінки не відповідав, нервував, чекав далі, потім, уже ввечері, виходить, він мені відразу сказав, ти не ображайся, ти як хочеш, я вирішив нікуди не виїжджати. Зателефонував ротному: що мені робити? Він сказав: сиди вдома.
Довго сидіти вдома не вдалося: одного разу патруль все ж таки затримав Павла. Допитували, погрожували вухо відрізати. Відвезли до Севастополя, потім літаком – до Таганрога. СІЗО №2 міста Таганрог Ростовської області відомий найжорстокішими тортурами ще з радянських часів.
Павло Зубков, сержант:
Нас там догола розділи, усі там натовпом, вони по одному б’ють, коридор цей проходиш, потім ми заповзали в камеру.
Тюремники били ув’язнених із приводу та без. Систематично проводили так звану виховну роботу.
Павло Зубков, сержант:
Примушували вивчати гімн, вірші патріотичні, скільки в російському гімні слів, ком. У нас був раз на тиждень перегляд телебачення. Для нас там був просто страх. Тому що нас приводили до якоїсь кімнати, вмикали телевізор, показували Маріуполь, мирних жителів, загиблих, і побоями: дивіться це ви всі пі…си.
Годували в полоні так, що Павло схуд на 30 кілограмів. Своїх собак тюремники годували краще за полонених. Українцям часто доводилося доїдати за собаками.
Павло Зубков, сержант:
Мені що в Мордовії запам’яталося: там зеки нас годували, обслуговували, вони ж і собак годували, і вони ось ці миски, ніхто їх не мив, видно покусані, бувало, каша засохла траплялася, і ось ці зуби, – їли, бо там на гидливість увагу не звертаєш.
Рік та 8 місяців провів Павло у повній невідомості. Не знав, що відбувається за стінами табору, де знаходяться дружина та двоє дітей. Але жінка навіть не знала, де Павло.
Светлана Зубкова, дружина Павла:
Протягом двох років я його шукала весь час, зверталася до організацій усіляких, до служб писала.
Обмін був приємною довгоочікуваною несподіванкою.
Павло Зубков, сержант: Коли ми зняли мішки та побачили наших військових, українські прапори, ми всі зомліли від щастя, бо зрозуміли, що це пекло закінчилося. Вдячний державі, що обміняла, але виявився нікому не потрібним.
Такий висновок Павло зробить пізніше – після реабілітації, перевірки на поліграфі, допитів. До рідної частини, як кажуть, на поріг не пустили. Бо списали ще 2023 року. Ані роботи, ані грошей.
Володимир Протопопов, член ГС «Асоціація об’єднаних сил»:
Як я розумію, у чому несправедливість. Є людина, є звинувачення, є презумпція невиновності, є якісь сроки слідства, розумієте. Ви надайте людині відповідь: вона виновна чи ні. Доведіть діло до суду, чи напишіть, що вона невиновна.
Після побоїв у полоні Павлу знадобилися дві операції з протезування ока. Безкоштовно, як військовослужбовця, його не хотіли оперувати. А ціни для громадянських Павлу були не під силу. Протезування ока Павлу зробили: десь за допомогою «Асоціації об’єднаних сил», десь лікарі пішли на поступки.
Володимир Протопопов, член ГС «Асоціація об’єднаних сил»:
Фактично ситуація у Павла така, що він не може отримати статус, у него є довідка, що він був в полоні, але він не може отримати статусу полоненого, не може отримати працевлаштування, відновити документи, ті люди, які відповідали за його службу, вони зараз самоустранилися, що для мене дуже неприємно, тому що це були люди, які відповідали за нього як за військовослужбовця. Коли вони його покинули, то вже неприємна ситуація, м’яко кажучи, а коли зараз – вони його кинули в такой ситуації, фактично відморозилися
Сьогодні Павла дуже пригнічує невизначеність. Каже, почувається чужим серед своїх. Сподівається на справедливість. Поки що.