- Від військових неодноразово чула, що учбові центри нічому не вчать, не готують новобранців до служби в умовах війни. Що Ви можете сказати з цього приводу?
- Інформація, що я надам, вона стосується майже всіх 100% військових учбових центрів. Навчання проходить більшою мірою «за показом», російською – «по показухе». Інструкторсько-методичні заняття – показуха перед якимись полковниками, генералами. Зараз новий командувач, він приїжджає на навчальні заняття, нікого заздалегідь не попереджаючи. Це такий прорив в історії розвитку, котрий змусив начальників нижніх ланок хоч щось змінити в організації занять.
- Але рівень знань курсантів залежить від професійного рівня викладачів.
- Це так. Але! Щодо проведення занять, то величезна проблема – підготовка інструкторсько-викладацького складу. В нашому учбовому центрі дуже багато інструкторів поїхали на фронт і повернулися двохсотими або трьохсотими. В підрозділах залишається в крайніх випадках тільки командир роти. Командири взводів майже відсутні – вони або переведені, або втекли, бо не витримують той нагрузки, яку на нас кинули – паперову та по заняттях. Сержантів не вистачає. Ми не можемо в 85-90% випадків накрити навчальні місця навіть під час проведення занять.
- Тобто викладачів-інструкторів не вистачає?
- Сам я займаюся вогневою підготовкою. На заняттях, якщо група приходить 45 людей, то ми повинні накрити 8 навчальних місць. Їх ніким накривати. Перед тим, як людина вийде виконувати вправу по стрільбі, вона повинна здати заходи безпеки і умови виконання вправи. А курсанту нема з ким це вивчати! Приїжджає якийсь полковник, починає ставити питання, а курсанти нічого не знають. І хто винний? Викладач! Як наслідок – дисциплінарне покарання, мінус премія. А в чому винен викладач?
Ми зі свого боку звинувачуємо людей, а у чому винен курсант? Ми маємо його якісно підготувати. Але немає кому дати цю якісну підготовку. Плюс матеріальне забезпечення – гранати, дими тощо. Навчальні гранати командир часто закуповує за власний кошт.
- Що ще заважає якісно навчати майбутніх захисників?
Згідно вимог нашого командира, начальника центру, командира полку, загрузка на викладача повинна бути 45 людей на занятті. А в мене їх на занятті – від 75 до 200. Про яку якість навчання можна говорити? Вправа стрільби передбачає По справах зараз взагалі дурдом: вправи, які були якісні, які надавали курсантам впевненість і змогу повірити в себе, – їх відмінили.
Зараз нова програма і ми починаємо стріляти… по щитах! Який нафіг щит! Людину треба тренувати стріляти по цілях, що рухаються, підіймаються, а не по дерев’яному щиті з паперовою мішенню! Я цього не розумію, і все одно намагаюся давати людям можливість тренуватися на мішенях, що рухаються. А не на 30-50 метрів стрільнути у дерев’яний щит. Чим, звісно, порушую умови виконання вправи. Я багато чого порушую.
Ми вистрілюємо набої, що нам надає Європа, просто у небо. Мені цього дуже шкода, мені не подобаються ці вправи. У нас були дуже гарні вправи, які прописані керівними документами, наказом Генерального штабу, їх відмінили! Зараз ми стріляємо підготовчі вправи. Мені здається, що це якийсь полковник чи підполковник, який ніколи не був навіть командиром взводу, ніколи не служив, але
обіймає високу посаду у Генеральному штабі, приїжджає з-за кордону: о! я бачив там таку вправу! Шановний! Ти поспілкуйся спочатку з людьми, узнай, чи дійсно саме ця вправа потрібна?
– Головний принцип навчання “роби, як я”
- Саме так! Я іноді на заняттях, раніше, до листопаду, до змін, коли ми відпрацьовували складні вправи з виходом в поле, штурм позицій, переміщення на полі бою, я знімав погони, ставав разом з солдатами і власним прикладом показував, як діяти, як подолати мінно-вибухові загородження, з бойовою стрільбою, підняттям мішеней. Ми стріляємо. Людина бачить, що вона влучила в мішень, і просувається вперед. Зараз це все убрали – ми стріляємо по щитах! Кого ми готуємо? М’ясо? Навіщо тоді їх так вчити? Краще одразу з літака кинути – хто виживе, той виживе!
- А скільки триває це марне навчання?
- Зараз зробили півтора місяці, до цього був місяць. До листопаду вправи, які ми викладали, були набагато кращі, ніж ті, що ми зараз викладаємо. Хтось написав методичку, затвердив або захистив її, отримав премію, а як там люди будуть на полі бою себе відчувати, їх, схоже, не хвилює. Тому і виникають питання: чому у нас такі втрати…