Працевлаштування – сьогодні одна з “головних болів” ветеранів, цілком ще працездатних цивільних пенсіонерів із пенсією, жити на яку практично неможливо.
Тому люди, що часто зневірилися, шукають вакансії самі – за випадковими оголошеннями, у тематичних телеграм-каналах, звертаються до Центру зайнятості та ГС “Асоціація об’єднаних сил”.
За власною програмою «Побратим» за період трохи більше року нам вдалося працевлаштувати майже 100 осіб – ветеранів та цивільних.
Сьогодні розповімо історії двох чоловіків, які охороняють одне із підприємств Харкова.
Команда сформувалася не відразу: хтось відпрацьовував 2-3 зміни і йшов у пошуках вищої зарплати, хтось програв у сутичці із «зеленим змієм».
Ті, хто залишився, роботою дорожать.
Андрій Віталійович у липні 2023 року звільнився з армії за віком. Але швидко оформити пенсію не вдалося – особиста справа тривала рік та два місяці. І на сьогодні нарахування так і не зроблено.
Жити якось треба, тож незважаючи на вік та стан здоров’я, Андрій Віталійович у 2024 році подався на Сумщину (ближче нічого не знайшов), на будівництво фортифікаційних споруд. З квітня по листопад. Робота хоч і тимчасова, але дозволила трохи заробити. Спершу платили справно.
«Щоправда, повністю з нами досі не розрахувалися, – нарікає чоловік. – Наскільки я знаю, фірма-підрядник розсипалася, гроші, які виділялися, по кишенях розсували, і все. Я якраз був бригадиром бригади, яка встановлювала “зуби дракона” і рила протитанкові рови».
У Харкові, як і раніше, відповідних вакансій не було. Відмовляли найчастіше через вік – 62 роки все-таки.
“Всі хочуть молодих, перспективних та без шкідливих звичок”, – вважає наш співрозмовник.
Цього року колишній військовий подався на Одещину. Робота сезонна – завгосп на базі відпочинку.
«Болгари або румуни взяли в оренду пансіонат, надавали житло, триразове харчування та сплачували тисячу гривень на день, – розповідає Андрій Віталійович. – Закінчився сезон – повернувся до Харкова.
І знову постало питання – як заробляти гроші? Сусід підказав, що можна звернутися до ветеранської організації, і вони обов’язково допоможуть. Ось так я познайомився з АОС та її керівником Денисом Семенюком».
Анатолій Віталійович вважає, що люди у віці, які мають життєвий і виробничий досвід і не мають серйозних проблем зі здоров’ям, сьогодні мають бути дуже й дуже затребувані.
“Молодь чи то воює, чи ховається, чи поїхала, чи то бронь. А хто працюватиме на підприємстві?” – упевнений він.
«Я теж так думаю. Підписуюсь під кожним словом», – вторить другий охоронець, Віталій.
Він майже ровесник напарникові – йому 60, інвалід ІІ групи. У мирному житті був електромеханіком на пасажирських поїздах. Знівечив всю Україну, а в молоді роки – весь Радянський Союз: Владивосток, Караганда, Кустанай, Цілиноград, Новоросійськ, Львів, Орша – всього не перелічиш.
Досвід роботи в охороні у нього є – була справа, служив у воєнізованій охороні у Кременчуці. Каже, там все суворіше: об’єкти різні, перед кожною зміною інструктаж хвилин сорок… Якщо вечірня чи нічна зміна, виїжджати потрібно з ранку.
«Тому я дуже вдячний АОСу за цю роботу охоронця. Мені просто пощастило».